смт. Білогір`я
Домініканський костел
 |
| Домініканський костел |
На території нашого Білогір’я ось уже кілька століть стоїть споруда костелу –
одна з найвідоміших будівель райцентру. Костел збудований був у 1660 році. 358 років споруда продовжує дивувати своєю
монументальністю, міцністю. Довгий час вона служила тим цілям, для яких була
побудована – молитвам, тут правились служби Божі і знаходився домініканський
монастир.
В 1868 році влада закрила костел і парафію. А
згодом там радянська влада утворює в’язницю. В наступні
роки були різні використання приміщень костела і монастиря.
В 1990 році там знаходився будинок культури,
міліція і пожарна частина.
В 2003 році костел було повність повернуто
католицькій спільноті. І з того часу ведуться ремонтні роботи споруди. В даний
час костел відноситься до Парафії Святого Вікентія Палатті і налічує понад 40
парафіян. А також на території монастиря діє дитячий будинок. На щастя, на
Білогірщині є небайдужі люди, які готові взяти на себе відповідальність за долю
обездолених маленьких громадян. Настоятель місцевої римо-католицької парафії отець
Павло Горай – один із них…
********
В околицях Білогір’я знаходяться
оголені поклади крейди - білі крейдяні плями, ці місця називаються «Білі гори».
Звідси й пішла нинішня назва населеного пункту, перша письмова згадка про який
датується 1441 роком. Теперішні мешканці додають до Білогір’я і ще слово
«сонячне» - звідси і назва «Сонячне
Білогір’я».
Зберігся і переказ про те, як власник
Ляховець (так називалося містечко до 1945 року) польський князь Юзеф-Олександр
Яблонський будував серед великого ставу замок. Протягом семи років сюди човнами
возили землю полонені татари, турки, місцеві селяни, щоб насипати острів. Потім
на ньому спорудили дерев’яний замок з палацом. У 1745 році замість дерев’яного
був збудований кам’яний замок у вигляді п’ятикутника. Він омивався з усіх
сторін водою і дістатися до нього можна було лише на човнах. Пізніше спорудили
підйомний міст, а потім – греблю і постійний міст. Цей замок був збудований для
того, щоб уникнути небезпеки в період частих селянських повстань. Стіни його
були півторааршинної товщини; зали вичурно оздоблені, потопали в розкоші,
золоті і багатстві. В замку розміщувався шикарний палац і тронний зал на 400
місць з картинною галереєю та бібліотекою, де власник влаштовував пишні прийоми
шляхти та магнатів.
Сьогодні на місці замку –
стадіон.
***********
С. Велика
Боровиця
Вперше
село Велика Боровиця згадується в акті від 22 травня 1619 року. На місці
розташування села були великі бори. Наше село Розташоване на похилих пагорбах і
потопає в зелені квітучих садів, сааме
про такі села писали Т.Г.Шевченко, М.В.
Гоголь. Розрушені вже панські маєтки і сади Могильницького, на місці спаленої
церкви побудовані нові помешкання, але старожили переповідають про пагорб, насипаний руками людей, з якого
було далеко видно, який служив сторожевою вишкою.
************
С. Великі Калетинці
За селом Великі Калетинці мальовничий зариблений став, на який щовесни
прилітають красені-лебеді на літування
************
С. Вікнини
Село Вікнини має дуже цікаву і багату
історію. Його історія викладена в окремо виданій книзі «Мої Вікнини». З
переказів відомо, що за селом, на підвищенні в давні часи стояла збудована
жителями села вежа, на якій в ті
тривожні роки завжди на варті стояв чоловік. Завдання вартового полягало в
тому, щоб своєчасно повідомити населення про наближення небезпеки. Згодом, коли
зникла небезпека татарських набігів, вежу зруйнував час. Старожили 1920-х
років, які ще пам`ятали кріпаччину, тієї вежі не знали, але за переказами
своїх батьків та дідів, показували місце, де вона стояла.
Ця історична пам`ятка с. Вікнини стверджує факт існування тут в минулому
якогось людського поселення, про яке ніхто нічого не знає. Матеріальні речові
пам`ятки минулих віків, виявлені протягом ряду років,
говорять, що с. Вікнини заснувалося на місці бувшого невідомого поселення.
***********
С. Вільшаниця
Перша письмова згадка про село
Вільшаниця датується 1442 роком. Це є досить чарівний куточок української землі
із красивими лісами і ріками, мальовничими окраїнами, де ти зливаєшся воєдино з
природою.
***********
С. Воробіївка
 |
| Аріанська вежа |
Однією з найбільш унікальних пам’яток історії, які збереглися до цього часу
на Білогірщині, по праву вважається Аріанська вежа на поблизу села Тихомель. Понад чотири століття
вона нагадує нащадкам, що тут колись правили заможні люди. А залишки городища
та археологічні розкопки вказують на існування великого поселення в ХІ-ХІІ
столітті. На згадку від вельможі Олександра Синюти тихомельцям залишалася
велика кам’яна вежа, що привертає увагу всіх, хто приїжджає через Ямпіль в
напрямку Тернопільської області. Її ще називають аріанською каплицею. За
свідченням істориків збудована приблизно на межі ХVI-ХVІІ століть.
 |
| Тихомельське городище |
За радянських часів цю культову споруду намагалися знищити. Та навіть
найпотужніша вибухівка не змогла зрушити міцних стін. Від вибуху у помешканнях тихомельських селян пообсипалася
штукатурка, повилітало скло, деякі будинки навіть дали тріщини, а каплиця
залишалася неушкодженою.
Як стверджують фахівці, у Європі збереглося ще три аріанських каплиці: в
Італії, Польщі та на Львівщині. Тихомельська помітно відрізняється від них
своєю вишуканою архітектурою, розмірами та розписом інтер’єром. Це ставить її
на рівень унікальних світових пам’яток старовини.
Пізня осінь… Падає,падає листя
зелене, жовте, багряно – вогнисте.
В центрі нашого села є прекрасний парк. Старожили пам’ятають його з давніх
– давен. Тільки росли і ставали
могутнішими дуби, красивими клени, ніжні берізки, чудові каштани.
Парк – це живий свідок столітньої історії нашого села. Він шумить, шепоче
вітами дерев, ніби намагається розповісти свою історію.
Зупинися мить!....
Прислухайся до шепоту дерев. Вони тобі багато чого розкажуть…
Змінюється історія, змінюються покоління людей, а парк стоїть. Він наше
минуле і майбутнє…
Проходять роки, десятиліття, століття, а парк стоїть… Він «німий» свідок
минулого і сьогодення. Він наша – пам'ять…
А ще милує своєю неповторною
красою ставок. В його дзеркальній воді відбивається «Княжина» , так називається
ліс біля ставка, і горби, на яких ростуть різноманітні дерева і кущі, безліч
лікарських рослин. І у них своя історія…
Не завжди був цей ставок,
були часи, коли і він був зруйнований. На його місці, деякий час росли бур’яни,
квітучі гори топтали отари колгоспних овець і лише маленька річечка Калинівка,
яка бере свій початок в кінці ставка, просила людей про допомогу. І люди почули
її ніжний шепіт і знову відновили ставок. Він став ще красивішим, ще більшим
чим був раніше.
У його водах купають свої віти
старезні верби, а пагорби квітують запашними квітами, розкішними кущами глоду,
шипшини. Окрасою ставка є крейдяна гора. Повітря там чисте – чисте. Прилітають
на ставок лебеді, чаплі, дикі качки.
Ставок є не тільки окрасою
села, але й зоною відпочинку. Що неділі, у святкові дні їдуть туди відпочивати
жителі села та навколишніх сіл.
**********
С. В`язовець
Велике мальовниче село В’язовець,
його назва походить від слова в’язали – татари в’язали полонених і відправляли
їх у свої улуси. Воно згадується у 1545 році в історичній пам’ятці – описі
Кременецького замку.
Село пережило багато страждань і випробовувань. З 1942 по 1943 рік з
села до Німеччини вивезено 223 жителі, з них 70 – молодь і діти.
В селі народився і боровся за волю
українського народу командир партизанського загону Божевський Карпо Сафонович.
Цей загін діяв на території
Білогірського, Ізяславського районів. При бібліотеці організовано музей
, де є повна історія і села і його героїв.
Командир партизанського
загону Божевський К.С.
*************
С. Гулівці
Село Гулівці знаходиться по
правому березі річки Горинь. Територія сучасних сіл Гулівці, Синютки,
Жижниківці була вкрита віковічними лісами. На правому березі річки Горинь, за
селом , серед лісу на пагорбі був
збудований замок князя Синюти, від якого було прокладено декілька підземних
ходів. Один з них вів до католицького храму в Ляхівцях . Більше двох століть замок
зруйновано , на його місці лише залишки великих каменів і віковічні дерева. На
території колишнього замку виявлено поклади уранової руди.
******************
С.
Денисівка
Кожен
куточок рідної Вітчизни
славиться чимось неповторним, священним, дорогоцінним. І у нашому селі є місця близькі серцю кожного жителя.
Православна Денисівська Свято-
Покровська церква
У XVIII ст. в селі новими власниками
князями Яблоновськими була побудована церква св. Архистратига Михаїла, яка
згоріла від необережної поведінки з вогнем. У 1868 р. збудовано нову церкву.
1879 р. на кошти місцевого священика і парафіян був придбаний церковний
дзвін вагою 21,5 пуда (майже 344
кг). Він коштував 470 карбованців. Церква діяла до 1960
p., потім була закрита і лише у 1999 р. відновила роботу в тому ж приміщенні.
*****************
С. Данилівка
Зелена гора
Поблизу села Данилівка височить
гора, яку у народі називають «Зеленою».
З уст в уста передається легенда про її походження. Було це дуже давно. Жила в селі вродлива, чарівна дівчина. Мала вона неабиякої краси очі. Вони були з зеленкуватим відтінком. Покохала вона хлопця. Та кохання було недовгим. Дізналась дівчина про зраду свого милого. Пішла вона ввечері до верболозу, де зустрічалась з коханим, і закам'яніла.
Вранці, прокинувшись, люди побачили незбагненну красу. За селом височіла гора і вся виблискувала зеленим сяйвом під променями сонця. З того й часу гору стали звати «Зеленою». Там, де дівчина йшла і зронила сльози з своїх очей, утворились маленькі джерельця, які перетворились у велике озерце, яке назвали місцеві жителі «Безоднею».
До цього часу милує око «Зелена гора».
З ранньої весни до пізньої осені вона переливається різнобарв'ям квітів та трав. Ранньою весною вона стає жовтою, це цвіте перстач. Поміж ним з'являються голубі озерця - фіалки. А якою завороженою стає вона в день Івана Купала. Рожевим сяйвом спалахує. Це цвіте чебрець. Його п'янкий аромат заворожує жителів села.
А ще розповідають, що біля підніжжя гори був збудований храм. І ось одного разу, під час зсуву пішов під землю. До цього часу старожили говорять, що якщо у тебе добре серце і душа чиста, то, приклавши вухо до землі, почуєш мелодію церковних дзвонів. Джерела у підніжжя гори дарують цілющу воду. Ця вода у спекотний день стає порятунком для тварин і людей.
З уст в уста передається легенда про її походження. Було це дуже давно. Жила в селі вродлива, чарівна дівчина. Мала вона неабиякої краси очі. Вони були з зеленкуватим відтінком. Покохала вона хлопця. Та кохання було недовгим. Дізналась дівчина про зраду свого милого. Пішла вона ввечері до верболозу, де зустрічалась з коханим, і закам'яніла.
Вранці, прокинувшись, люди побачили незбагненну красу. За селом височіла гора і вся виблискувала зеленим сяйвом під променями сонця. З того й часу гору стали звати «Зеленою». Там, де дівчина йшла і зронила сльози з своїх очей, утворились маленькі джерельця, які перетворились у велике озерце, яке назвали місцеві жителі «Безоднею».
До цього часу милує око «Зелена гора».
З ранньої весни до пізньої осені вона переливається різнобарв'ям квітів та трав. Ранньою весною вона стає жовтою, це цвіте перстач. Поміж ним з'являються голубі озерця - фіалки. А якою завороженою стає вона в день Івана Купала. Рожевим сяйвом спалахує. Це цвіте чебрець. Його п'янкий аромат заворожує жителів села.
А ще розповідають, що біля підніжжя гори був збудований храм. І ось одного разу, під час зсуву пішов під землю. До цього часу старожили говорять, що якщо у тебе добре серце і душа чиста, то, приклавши вухо до землі, почуєш мелодію церковних дзвонів. Джерела у підніжжя гори дарують цілющу воду. Ця вода у спекотний день стає порятунком для тварин і людей.
**************
С. Довгалівка
Старожили села говорять
про те, що колись (майже два століття тому) жив у селі пан на прізвище Довгаль
і звідси і є походження назви села. Він мав маєток у центрі села. Пізніше цей
маєток належав пану Пенському. Тоді ж Пенський задумав побудувати у своєму маєтку
будинок. Вмисне для цього привіз майстрів. А цеглу за особливою технологією
виготовляли тут же у Довгалівці. Вона була незвичайної нестандартної форми.
Стоїть він далі від дороги
над ставом, оточений гущавиною дерев. Тут зараз розміщується сільська рада,
поштове відділення, шкільна бібліотека, кабінет участкового. Сіра похмура
споруда. Напівтемний широкий коридор, ряди великих дверей. Далеко не кожен
житель села знає, що цей будинок має майже двовікову історію. Є відомості, що
він був побудований 20-30 роках ХІХ століття..
Відомо про те, що
напередодні 1917 року, передчуваючи грізні події, власник маєтку швидко знайшов
покупця на будинок. Той віддав за нього все своє золото, все, що було. Не мав
навіть за що найняти людей, щоб обробляти поле. А згодом був змушений залишити
все і втікати з села.
**************
С. Жемелинці
Визначною пам`яткою села є Білі гори, які
розпочинаються з лівої притоки річки Полкви, що протікає в селі Жемелинці. Білі
гори виділяють турінський ярус крейдової системи. Вони характеризуються
одноманітним складом і представлені білою писальною крейдою і крейдо подібними
вапняками. Характерною ознакою туріну є наявність у його складі декількох
горизонтів чорного та сірого кременю. Потужність відкладів досить значна – до
20-30 метрів. Цікавим в цьому плані є один із кар`єрів на південно-західній околиці села Жемелинці. Тут у покладах крейди часто зустрічаються рештки викопної фауни того часу
коколіти, коколітофорити та ін.
***************
С. Залужжя
В селі Залужжя побудована
церква в ім’я Святого Благовірного Князя Олександра Невського. Споруджена
духовна святиня в 1885 році на кошти прихожан.
(Пам’ятка архітектури)
Село Корниця
також має коріння стародавніх часів, що залишило пам’ятки по цей час. Воно було розкидане по березі річки Горинь. В той час
на наші землі нападали татари. Для того, щоб оборонятися від них всі села і
міста були обнесені захисними спорудами. Навколо села був насипаний високий
вал, а внизу був глибокий рів залитий водою і через рів з водою був споруджений
підйомний міст. А ще були збудовані сторожові вежі. На яких спостерігачі
дивилися навкруг чи не йде ворог. Як тільки помічали небезпеку відразу ж подавався сигнал і відразу ж піднімався міст,
закривалися ворота і всі воїни
готувалися до оборони.
Залишки старого
валу ( його східна частина) Пам’ятка архітектури
На схід від валу згодом
поселилися євреї . Вони добре вели торгівлю.Там стояли торгівельні клітки і це
поселення стали називати містечком.Назва цієї частини збереглася і до тепер .Її
так і називають «місто».Посеред міста стояла Ратуша, на куполі якої був герб
містечка – вершник на коні.
****************
С. Йосипівці
Цікавою
історичною пам`яткою села Йосипівці є стародавня
липа. Росте вона на краю села, біля школи. Величезне дерево із
кучерявою кроною, п`янким запахом, зустрічає та проводжає учнів, вчителів та
перехожих. Стовбур стародавнього дерева по товщині сягає 2м., висота близько
30м. Коріння так глибоко і широко вп`ялось у землю, що вона не відчуває вітру, ні негоди.
Ніхто із старожилів села Йосипівці не пам`ятає, коли і ким вона посаджена, але
всі пам`ятають її такою, якою вона є на сьогоднішній день. Коли б липа уміла б
говорити, то розказала б про історичні події, які відбувались в селі.
Дивовижне
дерево росло і милувало перехожих ще у 1905 році. Липа пам`ятає, як було спалено поміщицький маєток, як у 1904 році
відкрилась перша школа, у якій не було класів, діти навчалися групами. На
території, де росла липа, було побудовано церкву. На той час її крона були
розкішними, а цвіт п`янкішим.
Своїм листям вона зігрівала білок,
дятлів та різних птахів. Це цікаве історичне дерево пам`ятає роки Великої
Вітчизняної війни. За переказами старожилів села під час окупації території
України німці ввійшли в село Йосипівці, їх зустріла ця дивовижна липа, яка була
позначена у них на карті. Липа і сьогодні зустрічає і проводжає усіх перехожих.
А ще на
території Йосиповецької сільської ради є дивовижні природні місця , серед
лісів, їх називають «Гурщинські дачі», де гості, місцеві жителі проводять свій відпочинок.
****************
С. Кащенці
Слід зазначити, що найкраще історія
рідного краю вивчена за 20
століття. Зокрема, велика увага приділяється вивченню рідної школи і
пам"яток, які знаходяться на території села Кащенці. Так, проводячи дослідження по території , ми не можемо оминути увагою гідрологічний заказник. Перш за все, слід визначити, що ж таке заказник?
Заказник територія, виділена з метою
збереження, відтворення
та відновлення окремого або кількох компонентів цінних, типових і унікальних
природних комплексів на час необхідний для виконання поставлених перед
заказником завдань та для підтримання загального екологічного балансу. На Україні заказники є
однією з категорій і об'єктів природно-заповідного фонду держави. Розрізняють
заказники державного і місцевого значення. Заказники державного значення оголошуються урядом з метою збереження найбільш цінних природних
комплексів, насамперед на території,
в межах якої є види рослин і тварин, занесені
до Червоної книги.
Саме
до таких заказників і відноситься наш гідрологічний заказник, який знаходиться на північ від села. Він займає площу400 га. Свій початок він бере в місці витоку річки
Кума. Через багатство вод цієї річки
цю територію відносять до місцевих заказників. Води цієї річки багаті на
мінеральні речовини, тобто ці води мають
лікувальні властивості.
З
розповідей старожилів, ці води багаті на сірководень. Також існує легенда про походження назви річки, яка записана із спогадів старших людей:
"Колись
давно, ще за панських часів у Кащенецькому лісі, неподалік від річки був розміщений панський маєток. Одного дня у пана хрестили дитину, і до них їхали кум з кумою.
Куми змушені були переїжджати через
цю річку, сталося непередбачуване, карета перекинулася, і їх почало затягувати у мул, якимось чином кум
врятувався, а кума втопилася. І з того часу річку почали називати Кумою. Ця річка протікає через весь Кащенецькій
ліс, живиться як дощовими, так і
підземними водами. Територія навколо річки багата на рослинний світ, багато рослин лікарські, деякі
занесені до Червоної книги і
змійовик, болиголов, конвалія, валер"яна, малина, звіробій і багато інших».
**************
С. Коритне
Перша згадка назви населеного пункту
Коритне згадується в актах ХVІ-ХVІІІ ст.. На південно-східній околиці
села знаходиться урочище Коритень, яке являється визначним історичним місцем
села Коритне. За переказами старожилів, село заснували два брати: Денис і
Тарас. Відтоді збереглися й давні назви вулиць Денисівка і Тарасівка.
**************
С.Мала Боровиця
Пишаються жителі села героями
Радянського Союзу в селі Мала Боровиця - Омельчуком Григорієм Купріяновичем,
село Зіньки - Майборським Володимиром Петровичом. При Зіньковецькій школі
створено музей героя. В селі Зіньки близько трьох століть стоїть мурована
Святовознесенська церква. Будівництво розпочала в 1727 році, будувалася 18
років, її будувати уніати. На території церкви є могила священнослужителя
отця
Модеста Капустінського.
*************
С. Миклаші
Село Миклаші розташоване в
мальовничій долині річки Полкви. Зі сходу воно захищене невисокою грядою(25 –
30 м висоти), яка тягнеться над річкою
Полквою на багато кілометрів. Гряда складена осадовими породами, що
утворилися на дні крейдяного моря, її
можна віднести до товтр. Гряда має круті західні схили. На поверхні гряди часто
виходять круті крейдяні відслоєння, більша частина яких має багату рослинність. На антропологічних терасах висаджені парки і ліси. Неповторні
мальовничі краєвиди, ставок, ліс , чорноземи – це і є наше село.
*************
С. Мокроволя
В бібліотеці створений і працює
краєзнавчий музей, який відкрито в 2008 році на честь 75-річчя утворення
району. Біля приміщення Будинку культури та бібліотеки знаходиться пам’ятник
воїнам-односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни. Його відкрито
в 1970 році. З поля бою по сільській раді не повернулося в рідні домівки 159
чоловік. В 2007 році побудовано Свято-Богоявленську церкву, яка є окрасою та
святинею села.
************
С. Окіп
В нашому селі по вулиці Шевченка
є така історично архітектурна пам’ятка, як церква. В далекі тисяча вісімсоті роки
вона була збудована, як панський будинок і проживала в ньому
пані Залевська. У 1902 році
в маєтку було відкрито церковно-приходську школу
для багатих дітей. В панському
будинку школа проіснувала до 1997 року.
В 1997 році було відкрито
церкву, двері якої і
сьогодні відкриті для прихожан.
*************
С. Переросле
Переросле має давню та багату
історію. Археологічні розкопки свідчать, що на сучасній території села було
поселення, ще в добу бронзи. Свідченням цього є кургінні поховання так званої
культури шнурової кераміки. Подібні кургани знайдені на околицях сусіднього
села Козин. Один з них був розкопаний археологами наприкінці ХІХст.
Історичною пам`яткою села Переросле є
стара дерев`яна церква Святої Трійці.
Історія розповідає, що у 1739
році на кошти парафіян була збудована дерев`яна
православна церква на честь Святої Трійці. Наприкінці ХІХ ст.. виникла потреба
спорудити нову церкву. Вона була побудована у 1905 році на місці старої, за зразком церкви,
збудованої у містечку Вілія. Будівництво велося майстрами з місцевих порід
дерев. Цвяхи не використовували, щоб не осквернити Храм Господній. Для
з`єднання брусів стін майстри використовували дерев`яні шворні, штифти та
клини. Працювали без поспіху, добротно і надійно, щоб на віки. Церква
знаходиться за адресою: Білогірський район, с. Переросле, вул..Вишнева.
Також, історичні джерела свідчать, що у ХVІІ ст.. Переросле
піддавалося нападам татарських орд. Свідченням жорстоких битв і великих жертв є
могила загиблих в центрі села, друга – поблизу села Червоного, а третя – в
урочищі Калиновий гай.
************
С. Погорільці
В селі Погорільці в центрі села по
вул.Шевченка знаходиться пам’ятник загиблим воїнам – односельчанам у 1941-45
рр.(братська могила), збудований в 60-х рр.,пам’ятник жертвам голодомору
1932-33 рр., установлений і освячений у 2011 році.Щороку проводиться мітинг-реквієм,зачитуються
імена загиблих, вшановуються хвилиною мовчання, покладанням вінків та квітів до
пам’ятника.
************
С. Семенів
На території нинішнього села Семенів і
на його околицях у середині ХІІІ
століття князем Данилом Романовичем Галицьким , у володіння якого входили землі
Волині і Поділля , було збудоване місто його імені. Старожили Семенова розповідають , що навколо
села знаходяться урочища під назвою Великий Даньок, Малий Даньок, Данькова
Гора, Данькова Березна.
Саме село займає стародавній Дитинець. Це видно з
того , що на садибі колишнього поміщика Малаховського знаходяться залишки
укріплень. Під ними існують підземні
ходи, які з’єднували саме Дитинець з
головним укріпленням – Городищем, що знаходилось на високому березі річки Полкви на відстані 2 кілометри від
Дитинця.
Минають
літа і десятиріччя, на зміну старшим приходять нові покоління. У них свої турботи,
бо міняється життя, стають іншими людські стосунки. Але не змінною, священною
залишається любов до тих, хто захистив отчий край від ворожої напасті.
На фронтові дороги з
німецько-фашистськими загарбниками пішло 166 чоловік, 126 з них не повернулися
в рідні домівки. Ті хто залишилися в селі, зі зброєю в руках відстоювали свою
свободу в партизанських загонах. Окупанти розстріляли 9 громадян села, які були
учасниками партизанського руху.
В пам’ять про загиблих воїнів у
Другій світовій війні в селі встановлено пам'ятник. Захисники, які прийняли бій
на Семенівській горі загинули, а
поранені бійці вже не в змозі були тримати зброю. Вночі місцеві жителі поховали
їх у братській могилі.
С. Сивки
На
схід від села Сивки на відстані 500метрів та на південь від в’їздної дороги у
село знаходиться геодезичний пункт «Сівки», який було відновлено у 2012 році і
занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 15 липня 2005 року. Це
геодезичний знак – трикутник , який був частиною ланцюга таких трикутників
довжиною 3000 кілометрів.Простяглася ця дуга від узбережжя Північного
Льодовитого океану до Чорного моря. За допомогою Геодезичної дуги Струве було
доведено правильність математичних розрахунків Ньютона ,які свідчили, що Земля
не є ідеальною кулею.
На Території Сивківської сільської ради
в селі Міжгір’я знаходиться старовинна церква, а в ній Мироточива ікона.
Церква Свято – Іоанно – Богословської парафії с.
Міжгір’я Білогірського району Хмельницької області
Мироточива
ікона села
С. Міжгір’я
Історія
церкви села Міжгір’я ( в давнину село
Волоське) сягає глибокої давнини.
Невеличке село з величною
красивою, омитою потом і кров’ю жителів , побудованою на кошти парафіян
церквою.
Переступивши поріг
цього храму замиловуєшся
розписом, який прикрашає стіни Божого дому. Вдивляючись в ікони храму здається, що можна спілкуватись зі
святими. На території Сивківської
сільської ради була ще одна церква в с.Сивки, яку спочатку сплюндрували, а
потім спалили.
Парафіяни, які цього дня прийшли до церкви, поділилися
легендами рідної землі, що їх колись чули від старожилів. «Розповідали люди, що
на цьому самому місці колись стояла церква з глини. Коли вона розвалилася,
звели церкву більшу за
розмірами. А потім збудували цей храм». Парафіянка Софія Островська розповідає, що її батько переповідав – у 1909 році купола саме цієї церкви
тягнулися до неба.
Є ряд легенд про село
Міжгір’я та церкву :
«Кажуть, що колись церква була в іншому місці.
На кладовищі, де глиняний кар’єр. І це дійсно так, бо коли брали люди глину на
мазанки, то викопували кістки. Глину брати перестали. Що сталося з тією
церквою? Старожили розказують, що йшла жінка до храму на вечірню. Вона була
боса і розбила ноги до крові. Мовила таку фразу: «Аби та церква провалилася». І
в ту ж мить земля поглинула і храм, і жінку». Нещодавно
про Міжгір’я заговорили у всіх куточках Білогірщини та й за її межами.
Ікона Спасителя, що на
іконостасі праворуч у храмі Іоанна Богослова, замироточила. Священнослужителі
запевняють, це вияв Божої присутності у нашому житті. Парафіяни
навіть немають сумніву що це диво, а не справа рук людських.
Миро починає проступати у верхній
частині ікони Спасителя, на рівні лику святого і тоненькими струмочками стікає
вниз. Та на землю краплини не капають. Аби пересвідчитись у цьому настоятель
церкви навіть аркуш паперу стелив. Усі чудеса, що відбуваються з іконами, мають
одну мету: дати поштовх до чудесного змінення людських душ. Саме так пояснює
настоятель храму і міжгірське диво. Православні шанують усі образи та до ікони,
що мироточать ставлення особливе.
*************
С. Соснівка
За селом в мальовничому куточку нашої місцевості де
ростуть горді
стрункі сосни з – під високої скелі
б’є голубе, прозоре джерело «Катеринка».
Джерело,якому люди
приписують чудодійну силу,
освячене нашими прадідами в сиву давнину,викликає в людей шану і
повагу. Біля нього, як вартовий,що охороняє це місце від
злих духів, стоїть хрест
Сюди приходять люди не тільки з
нашого села ,а й з інших навколиш-
ніх сіл, всі ті хто знає, або чув про його чудодійну силу. Люди приходять і
приїздять, щоб вклонитися священному джерелу, а й напитись чудодійної води.
З розповідей односельчан, майже всі люди ,час життя яких був вичерпаний,
просили близьких принести води з «Катеринки».
Напившись води, вони відчували полегкість. Люди старшого покоління
передають молодим цікаві легенди про те, як з’явилось
в цих краях джерело «Катеринка».
Легенда перша.
Ісус йшов світом, і йшли з ним дванадцять апостолів, його
учнів. Їх супроводжували жінки, що обслуговували їх. Серед них була Катерина,
жінка яку зцілив Ісус,вигнавши з неї сім демонів. За вірну
службу, повагу і шану всіх людей вона стала святою.
І ось одного разу вона, осяяна
небесним світлом і оточена ангелами
спустилась на землю відпочити. І на тому місці, де вона ступила на землю ,
забило джерело. Це і є наша «Катеринка».
Легенда друга.
Дівчина з Поділля Катерина була захоплена турками в полон. З неволі
вона повернулась із немовлям на руках. Залишивши сина матері, Катерина
пішла в монастир і вирішила присвятити своє життя служінню Богові. Вона була
прикладом серед послушниць монастиря, і тому її часто відпускали молитися Богу в Почаївську Лавру.
Одного разу повертаючись з Лаври вона сіла спочивати холодку біля скелі і
там померла. На тому місці забило джерело із цілющою водою. Люди назвали в
честь праведної монахині Катерини – «Катеринкою».
****************
С. Ставищани
Краєзнавче
значення має у населеному пункті гідрологічний заказник. Гідрологічний заказник
місцевого значення «Ставищанський» площею 400,00га створено рішенням сесії
виконавчого комітету обласної ради від 26 вересня 1990 року№194 з метою
збереження в природному стані типового Подільського болота з різноманітною
флорою і фауною, яке відіграє важливе гідрологічне значення. Заказник входить
до складу природно – заповідного фонду України, який охороняється як національне
надбання і є складовою часткою світової системи природних територій та
об’єктів, що перебувають під особливою охороною.
************
С. Степанівка
Село Степанівка розташоване на північному
заході Білогірського району в 19 км. від райцентру. З південної і північної
сторони село оточене лісовими масивами, в яких переважає в основному сосна та
ялина.
На захід від села у долині, неподалік
від струмка, знаходиться джерело,воду якого місцеві жителі називають «Нафтуся».
Джерельна вода відрізняється особливим газовим складом через вміст сірководню.
Люди вважають, що джерело має чудодійні цілющі властивості.
Над джерелом знаходиться товстий шар грунту,
пройшовши через який, вода фільтрується, отже її можна назвати «живою».
Рядом із цим джерелом знаходиться невеликий запас білої глини, яку
жителі використовують як озокерит для лікування щитовидної залози.
У
100 м. від описаного джерела знаходиться ще одне джерело із запахом сірководню.
Більшість жителів вважають джерельну воду цінною, з лікувальними
властивостями. Відома вода своєю чудодійною силою і далеко за межами Степанівки. Приїздять з бідонами по «Нафтусю»
жителі Шумського та Острозького районів.
Провівши
експерименти в Білогірській санепідемстанції,було виявлено, що джерельна вода
с. Степанівка:
--Не містить токсичних речовин,
-- по органолептичних показниках відповідає
нормам,
-- є екологічно чистою і придатною до вживання,
-- містить макро- і мікроелементи, які покращують функції
видільної системи, органів шлунково- кишкового тракту та функції інших органів
травлення .
Експертиза води показала, що «Нафтуся» має цілющі властивості, які
допомагають вилікувати хвороби печінки, підшлункової залози, органів
шлунково-кишкового тракту.
*****************
С. Хорошів
Перші писемні згадки про село датуються 1487 роком. На території села знайдено кремяні знаряддя
праці доби неоліту: сокири, молотки, наконечники стріл, глиняні прясла і
грузила .
В 1581 році в с.Хорошів
социніанин Валентин Неголевський здійснив переклад Нового Завіту. Ця
літературна пам’ятка соцініанської
пропаганди серед південно – руського населення знайдена в одному з київських
храмів.
*************
С. Шимківці
Наше рідне
село Шимківці – це мальовнича природа, безмежні хлібні поля, чепурні хати з
вишитими рушниками. Кожного, хто завітає сюди, наше село зустрічає
доброзичливими посмішками мешканців, музикою природи.
Їй понад сто років, але джерельна та цілюща вода рятує
все село. З нею пов'язано дуже багато цікавих фактів і легенд.
**************
Смт. Ямпіль
Селище Ямпіль за часом свого
походження-стародавній населений пункт. На території селища на східній його
околиці виявлено поселення племен трипільської культури (мідь-4 тис.до н. е.),а
також зафіксовано кургани епохи бронзи (3 тис.до н.е.).
Історія
смт. Ямполя починається з 1535р.,коли власники Тихомля Грицько і Роман Синюти
продали « городище» за 450 срібних карбованців князю Янушу,єпископу
Віленському, власнику міста Кременця і навколишніх маєтків.
Єпископ заснував тут селище і назвав його своїм іменем -
Янушпіль, яке стало центром волості і маєтків єпископа в нашому краї, а пізніше
перейменоване на назву Ямпіль.
Сьогодні
Ямпіль має свій Герб (Хмельницька обл.), Прапор Ямполя(Хмельницька обл.).
Надзвичайним
історичним дивом нашого селища є старовинне Святотроїцьке джерело.
 |
| Святотроїцьке джерело |
На
цьому місці б’є ще два джерела. Линуть вони із самих земельних надр. З часом
люди почали називати джерело-Святою Криницею.
Починаючи за часів діда- прадіда, ходили за
зціленням до святої місцини. Після побаченого, що вода зцілює розпочали правити
молебні. Вода- це життя, це оберіг від усього лихого, це нектар Землі.
Джерело гарно оформлено, побудовано
капличку для Літургії,встановлено дерев’яний
хрест, на якому молоде подружжя зав’язує різнокольорові стрічки для злагоди в
сім’ї. Над струмком
встановлено місточок, зроблено коване колесо, що збагачує джерело неабиякою
кованою силою та красою.
Ця
місцевість знаходиться поблизу невеликого,
але могутнього ставка, де їхні струмки зливаються і линуть у ясну даль,
де прямують у місцеву пасіку.
Температура
води не змінюється попри все. Мороз, ясне сонце, не завадить цілющій воді.
Недалеко розташована альтанка, де можна насолоджуватись пейзажем
Святотроїцького джерела. Побудована капличка та її купол здається радісним
небом, а хрест, ясним сонцем, яке світить вічно. Ця вся позолота зберігає
святиню рідного краю. Це джерело має Божу силу,чистоту.
Неодноразово доведено, що освячена вода змінює
свої властивості.
В
нашому житті вже стало традицією кожного року на день святого Водохреща
приходити на молебень. У ці дні усі бажаючі купаються у святій
воді. Ніякі морози не зупинять людей перед
купанням.
За назвою джерела створено чоловічий
хор Святотроїцького джерела під керівництвом протоієрея Івана Хавруся. Хор
складається із 25 осіб. Співає у храмах Тернопільської та Хмельницької областей. У святкові
релігійні дні хор виконує церковні пісні. У хоровому репертуарі
духовні,церковні,українські народні пісні та колядки. Дата заснування хору в
2010 році. Святотроїцьке джерело відвідали письменники Поділля Горбатюк В.І.,
Цимбалюк М.П., Весела Людмила, Остапчук Ольга, Сироватко Вікторія,
Міхалевський, Білокопитов Микола із Запоріжжя під
час зустрічі в літератур-
ній світлиці Ямпільської селищної бібліотеки в
рамках обласного літфесту «Зернослово».
****************
